На жаль, кожного року в пошуках «кращої долі» Україну покидає численна кількість громадян. Багато з них, пропрацювавши на Батьківщині, продовжують працювати за кордоном та залишаються там. Відповідно до офіційних даних статистики з початку 2005 року і до червня 2008 року поза межами України працювали 1,5 млн. мешканців нашої держави.

Це не дивно, оскільки робочі місця, що пропонують вітчизняні роботодавці бажають кращого (приміром, у 2011 році кількість працівників, що працювали в умовах, що не відповідають санітарно-гігієнічним нормам в порівняно розвиненій Дніпропетровській області становила майже 189 тис. осіб). Окрім того, багато українців виїжджають за кордон на ПМЖ через сімейні та інші обставини. Зважаючи на велику кількість українців «поза Україною», актуальним є питання отримання цими людьми пенсій, які вони заробили саме в Україні.

Відповідно до ст. 51 ЗУ «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування» у разі виїзду пенсіонера на ПМЖ за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за 6 місяців наперед до від’їзду (невідомо, чим зумовлений саме такий строк).

Потрібно зазначити, що переказування інших пенсій за кордон здійснюється на підставі відповідних міждержавних договорів, угод. Нині такі угоди укладені із 21 країною світу.  Однак необхідність у таких угодах та їх ефективність викликають багато сумнівів та непорозумінь: нащо залучати іноземну державу до процесу виплати пенсії особі, яка не є її громадянином? Більш того, уявімо ситуацію: два громадянина пропрацювали на однакових посадах, умовах, однаковий період часу в Україні і їм була призначена пенсія; але один вирішив після виходу на пенсію поїхати на ПМЖ до Іспанії, з якою в України є договір що стосується пенсійних виплат, а інший – до сусідньої Італії, з якою договору такого не підписано; в результаті цього,  дискримінуються права другого громадянина, оскільки пенсію він зможе отримати лише за 6 місяців наперед, а другий — отримуватиме свою пенсію відповідно до умов міжнародного договору до кінця життя.

В цьому аспекті цікавим є Рішення Європейського суду з прав людини «Пічкур проти України» від 11 листопада 2013 року.  Цей чоловік  пропрацював в Україні 40 років у зв’язку з чим, йому була призначена пенсія. Однак, у 2000 році він емігрував до Німеччини, а пенсію доручив отримувати його матері.  2005 року пенсійні органи виявили, що  він більше не проживає в Україні, зупинили виплату йому пенсії та звернулися до суду з позовом про повернення виплаченої пенсії за період проживання у Німеччині. У 2006 році позов цей було задоволено.

У 2009 році проблему таких пенсій розглядав і Конституційний суд України, який у своєму рішенні визнав неконституційними п.2 ч.1 ст.49 і друге речення ст.51 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», які передбачали припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною  державою  міжнародний  договір  з  питань  пенсійного. Враховуючи це рішення, Пічкур подав заяву про перегляд рішення 2006 року, однак йому було відмовлено, оскільки рішення Конституційного суду України не мають зворотної дії у часі та не можуть бути визнані нововиявленими обставинами.

У зв’язку із неможливістю вирішити цю проблему в Україні Пічкур звернувся із заявою до Європейського суду з прав людини, посилаючись на порушення його права власності, а також щодо дискримінації відносно нього. В результаті розгляду справи, Суд підтвердив наявність порушення зазначених прав, однак обмежився компенсацією Пічкуру 5 000 євро. Як бачимо, результат для Пічкура не є таким, як він бажав в ідеалі, однак, зважаючи на те, скільки «кіл пекла» він пройшов, обстоюючи своє право, вже його існування є позитивним моментом.

Важко уявити, скільки пенсіонерів за кордоном недоотримують свої пенсії із України. І в соціальній державі, якою себе позиціонує Україна згідно з Конституцією, такий стан справ є недопустимим. Чи на тих людей, які пропрацювали в Україні більшу частину свого життя і згодом через певні причини були змушені її покинути соціальна функція держави вже не поширюється?

Таким чином, це питання залишається проблемним та потребує більшої уваги насамперед в законодавчому аспекті. Подолання її, зокрема, може відбуватися через розробку єдиної процедури виплати пенсії усім громадянам за кордоном, незалежно від країни їх проживання, наявності/відсутності між Україною та відповідною державою міжнародного договору, який у таких відносинах є зайвим та лише ускладнює ситуацію.

————
А.Колесник, М.Щербатюк

Tags: ,

12 комментариев on Європейський суд визнав за закордонним українцями право на пенсію

  1. Світлана:

    Доброго дня! Мої батьки будучи вже пенсіонерами виїхали за кордон приняли громадянство тієї країни (там вони отримують державну грошову допомогу, але не пенсію — бо в них немає стажу роботи в тій країні), де і проживають по сьогоднішній день. Чи можуть вони розраховувати на пенсію , яку заробили в Україні? Дякую.

    Відповідь: ні

  2. Тетяна:

    Така ситуація, моїй мамі 64, вона проживає в Іспанії впродовж 16 років,коли їй виповнилося 55 я зібрала всі необхідні для оформлення пенсії документи, проте оформити пенсію не вийшло, так як сказали, що необхідне доручення,шоб я отрумувала пенсію в Україні..приїхати мама за певних обставин не змогла, і зараз не зможе через стан здоров’я..є якийсь вихід з данлї ситуації, чи це марна справа?

    Відповідь: лише особисте звернення до УПФУ передбачено законодавством.

Добавить комментарий