Україна стала першою країною, яка повністю провалила виконання пілотного рішення Європейського суду з  прав людини. Звичайно  наша країна завжди була в авангарді у формуванні сучасної практики цього Суду,  створюючи для нього неймовірні ситуації, які ставили в глухий кут європейців.

І показовим у  цьому є приклад  проблеми не виконання рішень українських судів. Тут спочатку держава Україна через декларативність соціального законодавства, не ефективність всієї системи виконання судових рішень та багато інших факторів  створила цю проблему для всіх своїх громадян. Але цього виявилось замало і Україна перетворила ці недоліки власної політики в проблему для Європейського суду.

І якщо спочатку, десь на початку 2000 років, європейцям здавалося, що її можна якимось чином виправити за допомогою окремих рішень цього суду, то згодом Суд зрозумів, що просто рішення не вирішують ситуацію і потрібно до України застосувати на той час певну «новацію» суду —  процедуру пілотних рішень.

На той час здавалося, що це оптимальний вихід для вирішення проблеми невиконання судових рішень і відповідно було прийнято пілотне рішення проти України (Юрій Іванович Іванов проти України), де суд дуже детально вказав на проблеми і що потрібно Україні зробити щоб їх усунути.

Що зробили наші державні органи ? Фактично нічого. Більш ніж  16 !!! років держава не знайшла АБО НЕ ЗАХОТІЛА знайти ніякого ефективного способу відповіді на проблему. Величезна кількість рішень Європейського суду і різних рекомендацій Комітету міністрів Ради Європи так і не змусили державу нічого придумати.

Більш того виникла ситуація, що наша держава, можливо навіть вперше за багато історію  Європейського суду перетворила цей суд у частину своєї системи виконання рішень національних судів.  Так, єдиним способом отримати виконання судового рішення в Україні стало звернення в Європейський суд, і тільки з  рішенням цього суду у людини з’являвся шанс отримати виконання. Практично Європейський суд виконував функцію фільтрації для української правової системи, які судові рішення виконувати, а які ні.

Ми завалили Європейський Суд справами, паралізувавши його роботу. Кількість справ по цій темі перевищила всі допустимі межі, тільки на розгляді було 12 тисяч і щомісячно 200 нових справ поповнювали багаж Суду. А коли Уряд надав інформацію про загальну суму заборгованості по рішеннях українських судів і що таких рішень є більше 120 тисяч, Суд вирішив, що це напевно межа і очевидно весь арсенал  юридичних засобів Суду виявився неспроможним подолати стіну байдужості українського уряду і неспроможності держави України щось зробити для вирішення цієї проблеми.

І як вихід більша частина судів Великої палати Європейського суду, до якої була передана ця ситуація, запропонувала визнати програш Суду і  передати всі існуючі і майбутні справи на розгляд політичного органу Комітету міністрів Ради Європи, без юридичного розгляду кожної окремої справи. В цьому рішенні є мало про юридичний захист постраждалих людей, більше про політку і підходи і взаємовідносини між Судом і Комітетом.  І все це відображене і рішенні ЄСПЛ «Бурмич та інші проти України».

Який наслідок від цього для людей, які є заручниками цієї ситуації ? Вони опинилися в безвиході. Суд передаючи ці справи в Комітет позбавив їх можливості індивідуального розгляду справи  і отримання справедливої компенсації за порушення їх прав. Вирішення їх ситуації було віддано на відкуп Комітету міністрів Ради Європи, який мав би заохотити державу Україна до створення механізму виконання рішень українських судів і передбачати компенсацію за порушення строків. Ефективність такого заохочення ми могли усі спостерігати останнє десятиріччя.

І оскільки ніякого ефективного механізму забезпечення виконання рішень ЄСПЛ Комітетом міністрів не придумано, то відповідно величезна кількість людей опиняються в правовому вакуумі. Їх доля фактично передана на добру волю українського уряду, який має сам запропонувати вихід із ситуації.

На мою думку такий вихід Європейського суду із цієї ситуації фактично заохочує держави до невиконання вже не національних рішень, а рішень Європейського суду, практично заохочує держави ігнорувати вимоги Суду і якнайдовше не вирішувати проблему, а також робити все щоб перетворити свою проблему на проблему Європейського суду.

І вірно зазначають майже половина судів Великої палати Європейського суду, які в окремій думці до справи Бурмич та інші проти України, стверджують, що це рішення по Україні  ставить тисячі людей в безвихідну ситуацію і загалом підриває основи захисту прав людини цим Судом.

Tags: , ,

Добавить комментарий