Протокол № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Конституція України дає нам гарантію того, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. В усіх демократичних країнах світу право власності є першим правом, яке захищається після природних прав людини. На жаль, в Україні, ми бачимо протилежну ситуацію – держава не зовсім сприяє утвердженню непорушності права власності, навпаки: органи влади не завжди діють ефективно щодо реагування на різного роду порушення цього права, а суди виносять рішення з порушенням норма права, які не тільки не захищають, а навпаки припиняють право власності у громадян та юридичних осіб.

Політика ігнорування права приватної власності  прослідковується у справі про витребування  майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності на нерухоме майне, яка почала розглядатися Господарським судом Чернігівської області ще з лютого 2008 року і триває по сьогоднішній день.

Зокрема, порушення права приватної власності було зумовлено незаконною діяльністю підприємств, які  своїми діями створили мнимий ланцюжок «законного» володіння.

Так, підприємство звернулося до Чернігівського МБТІ з заявою про реєстрацію права власності на нерухоме майно, до якої була додана копія рішення господарського суду Чернігівської області по справі №9/120/16(8/300), яка не містить відмітки суду про набрання рішенням законної сили, не була нотаріально посвідчена, а отже рішення не було обов’язковим до виконання на території України.

У відповідності до ст.19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» однією із підстав для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав є рішення суду стосовно речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, що набрали законної сили.

Тим не менше, Чернігівське МБТІ, не відомо з яких підстав, не звернули увагу на таке порушення та зареєстрували право власності на нежитлове приміщення без жодного правовстановлюючого документу, цим самим незаконно відчуживши у законного власника нежитлове приміщення.

Звичайно, чинним законодавством України, а саме главою 29 Цивільного Кодексу України, передбачені механізми захисту права власності. Зокрема, ст. 387 ЦКУ закріплено право на витребування власником свого майна від особи, яка без відповідної підстави ним заволоділа.

Первісний власник, керуючись вищевказаною нормою, з метою повернути втрачене майно, звернувся до суду з проханням визнати за ним право власності на нежитлові приміщення та витребувати майно з чужого незаконного володіння.

Прикрим є те, що замість того, щоб «призупинити» дії, що спричиняють порушення такого права та чинять перепони для власника у володінні його майном, судова гілка влади лише підтримала та допустила такі дії.

Не дивлячись на те, що судові органи «погоджувались» з юридичним фактом, що вказане майно належить на праві власності саме первісному власнику на підставі договору міни від 03.06.2003 р., рішення виносились діаметрально протилежні, за якими законний власник тільки позбавлявся права витребувати своє майно з чужого незаконного володіння

Доцільно звернути увагу,  що за приписами ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Враховуючи той факт, договір міни від 03.06.2003 не було визнано судом недійсним, його умови не суперечили законодавству, сторонами у договорі міни визначено момент виникнення права власності у набувача – з моменту підписання такого договору та акцентуючи увагу на тому, що відповідач без правових підстав зареєстрував право власності на нежитлові приміщення в Чернігівському МБТІ, постає питання – якими внутрішніми переконаннями керувалися судові органи, виносячи рішення, якими позбавили (припинили) право власності позивача, всупереч вимогам статті 246 Цивільного Кодексу України, без можливості повернути витрачені кошти?

Отже, аналізуючи судову практику, стає очевидним,  що ефективність захисту права власності в Україні є низькою, а недотримання строків розгляду справи перевищує розумні межі.  У зв’язку із цим підприємство звернулася за захистом своїх прав до Європейського суду з прав людини і наразі чекають рішення цього суду, яке може вчергове засвідчити слабкість захисту права на мирне володіння своїм майном в Україні.

А поки, що власникам майна в Україні залишається лише сподіватися, що  система охорони та захисту порушених прав запрацює, і вони зможуть вільно володіти та розпоряджатися своєю власністю, як це закріплено Конституцією України та не боятися, що завтра будь-яка третя особа незаконно відчужить його майно.

P.S. З рішеннями судів по цій справі можна ознайомитися тут.

 

 

 

Tags: ,

Добавить комментарий